У давнину жив один чоловік. Святість його була така велика, що з неї дивувалися навіть ангели і навмисно сходили з неба, щоб подивитися: як, живучи на землі, можна так уподібнитися Богові? І сказали одного разу ангели Богові:
– Господи, даруй цій людині дар чудотворення!
– Я згоден, – відповідав Господь. – Запитайте в нього, чого він хоче.
І запитали ангели святого:
– Чи хочеш ти одним дотиком рук подавати здоров’я?
– Ні, – відповів святий. – Нехай краще Сам Господь творить це.
– Чи не бажаєш ти мати такий дар слова, силою якого ти б навертав грішників до покаяння?
– Ні, це справа ангелів, а не слабкої людини. Я молюся про навернення грішників, але не навертаю.
– Може, ти хочеш привертати до себе сяйвом чеснот і тим прославити Бога?
– Ні, привертаючи до себе, я відволікатиму людей від Бога.
– Чого ж ти хочеш? – запитали ангели.
– Чого мені ще хотіти? Нехай не позбавить мене Господь милості Своєї! А з нею в мене усе буде.
Але ангели продовжували наполягати.
– Гаразд, – відповідав святий. – Я хочу творити добро так, щоб самому про це не відати.
Ангели зніяковіли, але потім вирішили, що тінь святого, яку він не бачить, теж може зціляти хворих, полегшувати на землі скорботу і печалі.
Так і сталося відтоді: де б не з’являвся цей святий, тінь його покривала зеленню витоптані дороги, повертала воду висохлим струмкам, під нею розпускалися квіти і висихали сльози людські.
А святий просто ходив землею, поширюючи навколо себе добро, сам того не відаючи.
Ви – світло світу. Не може сховатися місто, яке стоїть на верху гори. І не запалюють світильник, щоб поставити його під посудину, але на свічник, – і світить всім у домі. Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного (Євангеліє від Матфея 5:14-16)
