Коли я жив у Катунаках, одного разу під час нічної молитви мене почала опановувати небесна радість. Одночасно моя келія, чию тьму лише злегка просвітлювало тремтяче світло свічки, почала помалу наповнюватися прекрасним блакитнуватим світлом. Це таємниче світло було надзвичайно сильним, однак я відчував, що мої очі витримують його яскравість. Це було Нематеріальне Божественне Світло, яке бачили багато старців Афону! Багато годин я перебував в осяянні цього чудового світла, не відчуваючи земні предмети, і перебуваючи в духовному світі, який зовсім відмінний від тутешнього, фізичного.
Перебуваючи в цьому стані й приймаючи за допомогою того Нематеріального Світла небесні відчуття, я провів багато годин, не відчуваючи часу. Але от потроху почало зникати це благодатне Світло і я отямився. Відчувши голод, я з’їв сухар і ковтнув трохи води. Будучи втомленим, я сів відпочити, і почував себе, немов тварина. Це усвідомлення моєї нікчемності, що я повністю подібний до худобини, у мені народилося від пережитого мною стану. З духовного світу я відразу спустився у свій жалюгідний стан й, бачачи різницю, я засуджував себе й почував відразу до себе.
З такими почуттями я вийшов назовні, і мені видалося, що ще була ніч і повня. У той час випадково проходив якийсь брат, і я запитав його:
– Е, брате, що відбувається? Начебто сьогодні спізнюється світанок. Котра година? Брат, здивований, перепитав:
– Отче Паїсію, що ти сказав? Я не зрозумів.
Тоді тільки я зрозумів, що трапилося: уже було біля десяти годин ранку й те, що видавалося мені «повнею» насправді було сонце.
У такий спосіб Нематеріальне Світло настільки було сильним, що в порівнянні з ним сонячне світло здавалося як ніч у повномісяччя! Проте мої очі одержали здатність витримати яскравість того світла.
Розповівши цей випадок мені, Старець повелів мені піти, бо до нього прийшли інші прочани. Ідучи до себе, дорогою, я відчув свій у всьому тваринний стан.
Зміст
