В одного добродія в юності був хороший друг. Коли він згадував про свого друга, той завжди виявлявся поруч, а коли забував, – зникав. Але чоловік постійно відчував його турботу і допомогу.
Через певний час чоловік завів сім’ю, з’явилися діти. Все рідше і рідше він згадував про свого друга. Незабаром турботи про добробут сім’ї поглинули усі його сили, він став часто хворіти і врешті-решт потрапив у лікарню. Ні дружина, ні діти не могли нічим йому допомогти. А в інших родичів були свої знегоди, через яких ним було не до хворого.
Коли йому стало зовсім зле, він згадав про свого забутого друга, і той відразу ж приїхав до нього в лікарню. Друг сплатив лікування хворого і догляд за ним. Здоров’я хворого пішло на поправку. Тільки тепер цей чоловік серйозно замислився про своє життя: ніхто не зміг допомогти йому в біді так, як його давній друг. Чим віддячити йому за доброту і допомогу? Він вирішив, що віднині тепло і з любов’ю ставитиметься до друга і ніколи не забуде про нього. Незабаром його друг знову прийшов до нього і сказав:
– Любий мій, тільки хвороба змінила твоє ставлення до мене. Якби ти з юності незмінно дотримувався моїх порад, то відчув би ще більшу любов до себе, і твоє життя склалося б зовсім по-іншому.
Наблизьтеся до Бога, і наблизиться до вас; очистіть руки, грішники, виправте серця, двоєдушні. Смиріться перед Господом, і піднесе вас. (Послання св. ап. Якова 4:8,10)
