«Отже, все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм» (Мф. 7:12).
Кожного ближнього, якого ми зустрічаємо впродовж дня, саме так і слід любити.
Уявімо себе в його становищі й поставмося до нього так, як би ми хотіли, щоб поставилися до нас, якщо б ми опинилися на його місці.
У будь-якій обставині Божий голос усередині нас підкаже нам, як найкраще виявити свою любов.
«Він голодний? То я голодний», – думаймо. І нагодуймо його.
«З ним несправедливо обходяться? Це зі мною так обходяться!»
«Він у темряві, у сумнівах? Це я перебуваю в такому стані»… Лише думаючи так, ми можемо когось розрадити і розділити чиїсь турботи, і не заспокоїмося доти, поки та людина не просвітліє і не втішиться. Ми ж би хотіли, щоб так поводились і з нами.
«Він неповносправний? Я хочу любити його так, щоб мало не своїм тілом і своїм серцем відчувати його неповноцінність, а любов мені підкаже відповідний спосіб, як допомогти йому відчути себе таким самим, як інші, та ще й сповненим більшої благодаті, бо ми, християни, знаємо, яку духовну цінність може мати біль».
Ставмося так до всіх людей, без жодної дискримінації.
Для всіх людей доброї волі
Ми знаємо, що в основі майже всіх найважливіших релігій світу, хоч і в різних формулюваннях, лежить «Золоте правило», ота справді золота норма, яка спонукає робити іншим те, що хочеш, щоб робили тобі.
У цьому й полягає християнство – очевидно, так думають християни.
А я вважаю, що такий принцип має значення не лише для християн, не лише для інших релігій, але й для всіх людей доброї волі, бо мова йде про слушний, здоровий і справедливий принцип, що має універсальне значення.
Зміст
