Старець сказав: «Найбільша хвороба нашого часу – це суєтні помисли світських людей, які вносять занепокоєння в життя. Цю хворобу зціляє тільки Христос за допомогою душевної тиші, але потрібно, щоб людина покаялася й звернулася до Христа».
Отець Паїсій вказує на духовну небезпеку світського духу, який панує в християнах нашого часу. За словами старця, люди розслаблюються духовно, і може згаснути православний подвижницький дух нашої Церкви. «Тут ми повинні бути уважні, бо, крім того, що в наявності велике розслаблення, сучасні люди дійшли до того, що створюють ще й закони, що потурають йому, і примушують подвижників їх виконувати. Тому люди, що проходять подвиг, повинні не тільки не піддаватися впливу світського духу, але й не порівнювати себе з мирянами, і не думати, що вони святі. Інакше ж вони самі впадуть у розслаблення й закінчать тим, що стануть гірші від найбільш розпущених мирян».
Старець писав: «Сильний світський дух, який панує в сучасній людині, яка звернула всі його старання на те, як жити краще, з більшим комфортом і меншою працею, на жаль, вплинув і на більшість духовних людей, які намагаються стати святими, уживши якнайменше праці. Але такого не було ніколи, бо «святі дали кров і прийняли Дух». І серце нині, радіючи наверненню християн до Святих Отців і дивуючись молоді, що в прагненні до своїх ідеалів, присвячує себе чернецтву, у той же час болить, тому що бачить, як весь цей добрий людський матеріал не знаходить підходящої духовної закваски, не піднімається це духовне тісто, і закінчується тим, що хліб із цього не заквашеного тіста виходить прісним».
«Освічені» християни не сподобляються чудесних з’явлень святих. Вони відкидають усе, що суперечить їхній залізній логіці. Древні християни сподоблялися чудес, тому що були смиренні. Старець говорив про це: «У наш час примноження знань, логіка, на жаль, похитнула самі основи віри людей і наповнила душі запитаннями й сумнівами. Як наслідок, вони полишені чудес, бо чудо переживається на особистому досвіді, а не аналізується логічно».
Світські люди цікавляться зовнішнім, а про внутрішнє життя зовсім не підозрюють. Їхній спосіб мислення старець зобразив наступним прикладом: «Світські люди не хочуть, щоб у них у дворі були сміття й бруд, тому підмітають двір і наводять порядок доти, поки не буде есе чисто. Зібране сміття вони заносять у будинок, щоб його не було видно знадвору. Так роблять світські люди. А усередині нехай буде сміття, але не зовні, бо це бачать люди. А духовні люди, навпаки, вичищають будинок, викидаючи сміття й не цікавлячись тим, що скажуть інші».
«…Наскільки віддаляються люди від простого, природного життя й віддаються розкоші, настільки вони множать і свій страх за завтрашній день. І наскільки розвивається світська культурність, настільки ж губиться простота, радість і природна людська посмішка».
«…Диявол завжди вселяє нам порівнювати себе з тими, хто гірший від нас».
* * *
Ознака справжньої духовності священнослужителя та, що він дуже строгий стосовно себе, а до інших – поблажливий. Як правило, він не буде використовувати проти інших канони Церкви!
Якщо ієрей має багато духовних чад, між якими є люди більш благоговійні, то йому варто більше займатися саме цими чадами, бо ці, у свою чергу, потім допоможуть і іншим.
Якою мірою людина з’єднується із Христом, у такій мірі вона перестає боятися.
Зміст
