Святе Письмо намагаючись висвітлити проблематику війни, вказує, що народ, якому війна приносить рабство, заслужив його своїм негідним життям у мирний час. Після смерті богобоязливого вождя-переможця, Ісуса Навина, ізраїльський народ, в одну лише епоху Суддів, шість чи сім разів потрапляв у рабство. Вперше був він у рабстві в месопотамського царя Хусарсафема, і це рабство тривало 8 років. Другий раз Ізраїлеві сини потрапили в полон за правління царя Могловитського Еглона. Рабство тривало 18 років. Втретє вони були на короткий час поневолені ханаанським царем Явіном. Четвертий раз на 7 років ув’язнили їх мадіанітяни. Вп’яте филистимляни поневолили їх на 18 років. Вшосте вони знову були під филистимлянським правлінням майже 40 років. Крім того, згадуються ще деякі періоди безвладдя та часткового поневолення, коли в ізраїльського народу не було гідних суддів. Ви запитаєте, які були причини поневолення? Чи були вони різноманітні? Ні, у всіх цих випадках були одні й ті самі причини; або, вірніше, була одна й та сама причина, чітко окреслена наступним виразом: «Сини Ізраїлеві стали чинити зле перед очима Господа».
Поступово вимерло усе покоління, яке протягом свого життя бачило багато Божих чудес, які Господь Бог довершував, для допомоги ізраїльському народові на війні, і в мирний час. «І постав після них інший рід, який не знав Господа і діл Його, які Він чинив Ізраїлю, – тоді сини Ізраїлеві стали чинити зле перед очима Господа і стали служити Ваалу» (Суд. 2:10-17). З усіх беззаконних вчинків, що робили ізраїльтяни перед Господом, особливо вказується на одне: на поклоніння ідолу Ваалу. Що ж це означає поклонятися ідолу Ваалу? Воно означає служіння дияволові під виглядом ідолів. У цьому основа і першоджерело будь-якого гріха. Звідси випливають усі інші гріхи, порушення усіх десяти основних заповідей Божих: невіра в Єдиного Живого Бога, віра в безліч злих або бездушних богів, виголошення марно імені Божого, несвяткування сьомого дня, нешанування батьків, вбивство, перелюб, крадіжка, лжесвідчення. Усіма цими гріхами люди бунтуються проти Єдиного Живого Вседержителя Бога тим самим стаючи рабами злої сили. Така духовна війна мирного часу мала неминуче проявитися в зовнішніх, фізичних війнах. А те, що саме ці гріхи народу впроваджували його в рабство чужинцям, і те, що Сам Бог за гріхи ідолопоклонства вводив ізраїльський народ в рабство, видно з наступних слів: «І запалав гнів Господа на Ізраїля, і віддав їх у руки грабіжників, і грабували їх; і віддав їх у руки ворогів…» (Суд. 2:14). Потрібно звернути особливу увагу на те, що тут не йдеться про гріх однієї людини, а йдеться про гріх усього народу. Не йдеться і про гріхи суддів, вождів народних, бо написано: «Але і суддів вони не слухали, а ходили блудно вслід інших богів» (Суд. 2:17). Весь народ був грішний. Увесь народ відпадав від Бога. Увесь народ був причиною свого нещастя. Замість того, щоб свідомо ставитися до своєї високої місії, пам’ятаючи закон Божий, або стратити засуджені на смерть народи, або оживити їх своєю вірою в Єдиного Істинного Бога, Ізраїль поринув в їхню темряву. Найкращий потрапив під вплив найгіршого, не послухався Бога і став чинити злі речі перед Богом. Раніше Бог вів Ізраїль на ханаанські народи, що не хотіли поклонятися правдивому Богові; потім цих же безбожників повів на Ізраїль, що відпав і почав поклонятися ханаанським ідолам. З вищесказаного стає зрозумілим, що:
- увесь народ може відпасти від Бога і зневажити Його закон;
- гріхи народу є причиною поневолення і страждання;
- причина поневолення перебуває в руках людей, а наслідки поневолення – у руках Бога.
Зміст
