– Вставай же нарешті, соню! – у серцях сказав селянин сину. – Сонце вже давно зійшло. Чи не соромно тобі так довго валятися в ліжку? Гех ти, лежню!
– Чому ти докоряєш мене сонцем? – не розумів хлопець, солодко зітхаючи. – У світила турбот більше, та і шлях за день довший. От воно і квапиться встати спозарання. Мій же шлях навколо будинку невеликий, а тому не біда, якщо я подрімаю зайву годинку.
«Лінивець в очах своїх мудріший за сімох, які відповідають обдумано» (Книга притч Соломонових 26:16)
