Ще старець говорив, що від вмісту помислів виявляється духовний стан людини. Одного разу в парку одного міста сиділи троє чоловіків і розмовляли. Раптом повз них швидко, майже бігцем, пройшов юнак, і вони почали міркувати.
Один подумав: «Здається, він щось украв, і біжить, щоб його не схопили». Інший подумав: «Здається, у нього має бути побачення з дівчиною, і, спізнюючись, він квапиться». Третій же подумав: «Напевно, він псаломщик у церкві, і біжить, щоб встигнути до початку служби».
Бачите, про одну й ту саму особу троє людей прийняли різні помисли. Тільки один, що прийняв гарний помисел про брата, одержав користь. У той час як інші духовно зашкодили собі.
Старець завжди наполягав, говорячи нам: «Коли брат має поганий помисел, нам потрібно постаратися його виправити своєю добротою й смиренністю. Це – наш обов’язок. На жаль, сьогодні багато з людей і навіть духовних осіб не борються зі своїми зіпсованими помислами. Вони або погоджуються з тими, хто думає погано, або ще гірше псують їхні помисли».
Приведу тобі приклад, щоб ти зрозумів, як вони діють.
Приходить до духівника брат і починає скаржитися на когось. Думаючи погано про іншого, він виявляє духівникові свій дурний помисел. Духівник же, замість того, щоб виправити його й привести до любові, підходить до проблеми по-світському і, для того, щоб бути добрим до того, що скаржиться, говорить йому:
– Е, хіба ти не знаєш його? Тільки тепер ти довідався, який він насправді! Відсторонися від нього, не звертай на нього уваги.
Той брат, що поскаржився, начебто заспокоюється, послухавши свого духівника, однак його зіпсований помисел проти брата закріплюється. Пізніше приходить до духівника інший брат і скаржиться на попереднього. Духівник заспокоює його тим же неправильним способом, і закріплює його поганий помисел на брата.
– Я, – каже Старець, – якщо захочу, таким способом і диявола заспокою – не тільки братів. Але дивися, що потім трапляється, оскільки діє Божественна правда.
Тому що брати продовжують мати зіпсований помисел один на одного, то доходять до такого розжарення, що починають обвинувачувати один одного: «Ах ти такий! Навіть і духівник, з яким я розмовляв, має про тебе таку ж думку». Й отут обоє вони встановлюють, що духівник, бажаючи кожному догодити, підтверджував їхні взаємні підозри.
Результат: духівник обом пошкодив напрям думок.
Я ж намагаюся чинити зовсім по-іншому. Наприклад, приходить до мене глава родини й у великому хвилюванні починає обвинувачувати свою дружину в багатьох неприємностях і сварках, які трапляються в його родині. У сутності він говорить те, що прийняв від своїх поганих помислів.
Я розпитую його докладніше про проблеми в його родині, намагаюся зрозуміти ситуацію з погляду його дружини, намагаюся показати йому її добрі риси й усіляко її виправдую. У висновку ж говорю йому, що потрібно славити Бога за те, що Він дав йому таку гарну дружину, і що саме він винен у тому, що між ними охолонула любов. Я пояснюю йому, у чому джерело його сімейних проблем і намагаюся переконати його любити й берегти свою дружину. Наполегливо переконую його відкидати від себе дурні помисли, які диявол йому підсуває. Те ж я роблю, коли приходить його дружина зі скаргами на нього. Я сварю її за її недоліки, переконую її відкидати погані помисли й намагатися любити свого чоловіка, цінувати його позитивні риси.
У результаті цього обоє, чоловік й жінка, розуміють, що я був строгий з ними, щоб виправити їхні недоліки й погані помисли, і що мета моя була відновити в них любов.
Зміст
