Отець Паїсій писав: «Нащадки мають священний обов’язок писати про божественні подвиги Святих Отців їхньої епохи й про старанну працю, яку ті перенесли, щоб наблизитися до Бога. Коли ми пишемо про святих, ми, природно, знову одержуємо користь, бо при цьому ми їх згадуємо й намагаємося їм наслідувати, і тоді святі зворушуються й допомагають нам, щоб і ми прийшли до них».
Старець сказав про самого себе: «Коли я був маленьким і з цікавістю слухав те, що розповідали про отця Арсенія ті, хто знав його, це з великою легкістю закарбовувалося тоді на моєму м’якому серці, що ще не мало гріховного накипу».
Отець Паїсій у повноті змалював нам духовний вигляд святого Арсенія: «Праву віру він проповідував праведним життям. Плоть його розтанула в подвигу від теплої любові до Бога, він перемінював душі людські божественною благодаттю. Він мав глибоку віру й зціляв багатьох, віруючих і невіруючих. Мало слів, багато чудес. Він переживав багато чого, і приховував багато чого. Під твердою зовнішньою оболонкою він приховував свій солодкий духовний плід. Дуже строгий стосовно самого себе, він був найбільш ніжним батьком для своїх чад. Він привчав їх не до букви закону, а до його змісту, до ретельності. Як служитель Вишнього, він не належав землі, і як Його співслужитель він сяяв світові. Його прославив Бог, Якого він прославляв своїм життям».
Зміст
