Вирушивши погожою днинкою на людей поглянути і себе показати, один синьйор зустрів на вулиці свого давнього знайомого. Зрадівши випадковій зустрічі і бажаючи відвести душу, він почав із захватом допитувати приятеля:
– Ба, та тебе просто не упізнати! На тобі обличчя немає і очі зовсім потьмяніли. Чи вже не сталося біди якоїсь?
– На жаль, – сумно відповідав той, відводячи очі убік, – зі мною таке трапляється, коли…
– Та як же ти можеш про це спокійно говорити? Треба не зволікаючи звернутися до нашого знаменитого лікаря. Будь-яку хворобу важливо вчасно попереджувати, – і балакучий синьйор ще довго розмірковував про хвороби, не даючи розкрити рота своєму знайомому. – А скажи, люб’язний друже, чи давно ти помічаєш за собою такі дивні зміни в настрої?
– Всякий раз, як я бачу твою самовдоволену фізіономію. Від великої прикрості при зустрічі з тобою мені стає немилий увесь білий світ.
Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! – увійде в Царство Небесне… (Євангеліє від Матфея 7:21)
