Людське життя складається з ритмів: ритму дихання, днів і ночей, тижнів і років… Якщо ми хочемо бути постійними в молитві, то вона повинна знайти своє місце в наших життєвих ритмах. Для нас повинно стати звичкою молитися о тій чи іншій годині дня, присвятити особливий час Богові в певний час тижня тощо. Звичка може бути рутиною або виявом ліні, але також може бути і силою. Вона дозволяє уникати зайвих дискусій, завдяки ній ми не мусимо щоразу запитувати себе, що нам робити чи чого не робити… Якщо молитва епізодична, якщо ми чекаємо, коли матимемо на неї час, то молитимемося дуже мало і поверхово. Треба виділити час на молитву і вписати її в ритми нашого існування, як і кожне заняття, яке вважаємо головним у нашому житті: споживання їжі, сон тощо. Ще ніхто не помер з голоду тому, що в нього не було часу поїсти! Коли ми кажемо, що не маємо часу на молитву, то це лише означає, що вона не належить до наших пріоритетів. Тому кожен повинен, виявляючи гнучкість і завжди залишаючи пріоритет любови до ближнього, встановити у своєму щоденному і щотижневому житті певний молитовний ритм. Достатній ритм, який можна було б поєднати з сімейними і професійними обов’язками.
Зростання в молитві
