Багато батьків, неправильно люблячи своїх дітей, заподіюють їм духовну шкоду. Наприклад, мати через надмірну плотську любов до свого малюка, обіймаючи й цілуючи його, говорить: «Яка ти в мене дивовижна дитина», або: «Ти – найкращий у світі хлопчик», і т.д. Від цього маля досить рано (у віці, коли не може ще цього усвідомлювати й заперечувати), засвоює високу думку про себе, що саме він найкращий і найрозумніший. Із цієї причини він, природно, не почуває потреби в благодаті Божій і не вміє просити Бога про допомогу. Так з раннього дитинства в душі дитини утверджується кам’яна зарозумілість, яку він ніколи не зможе перебороти й віднесе із собою в труну.
Зло ще в тім, що перші, хто страждають від цієї високомудрості – це самі батьки. Дійсно, чи будуть діти батьків спокійно сидіти й слухати настанови своїх батьків, коли вони впевнені, що вони – найкращі й самі все знають?
Тому батьки повинні бути дуже уважними до духовного розвитку своїх дітей, бо вони несуть відповідальність не тільки за себе, але й за них.
Зміст
