Коли ми читаємо Святе Письмо, у ньому знаходимо дуже важливу цитату із книги Второзаконня: «Коли підеш у похід проти ворогів твоїх, бережися всього злого» (Втор. 23:9). Якщо військо хоче перемогти ворога і окупанта потрібно оберігати себе від будь-якої злої речі на війні, особливо від перелюбу. Якщо воїн нехтує цим правилом, тоді відбуваються дуже погані речі із військом і воїнами, про що найкраще розповідає історія ізраїльського народу. Негідний, розпусний воєначальник не перемагає. Негідний солдат гине без слави. “Війна Моя”, – каже Господь. Коли Творець неба і землі, Господь Саваоф, має Свої задуми щодо даного народу, то ніхто на світі не може завадити їх виконанню, крім самого народу.
Щодо ізраїльського народу, задум Господній був у тому, щоб поміж усіх народів зробити ізраїльський народ взірцем, Своїм світилом, носієм віри в Єдиного, Живого, Істинного Бога, поміж усіма поганськими народами. Тому Господь і вивів Ізраїль від єгипетського рабства і привів його до Ханаану, до обітованої землі, яка була наповнена «молоком і медом». За допомогою Божою Ізраїль пройшов би цей шлях швидко і легко, якби сам собі не ставив перешкод у дорозі. Ні фараон, ні Червоне море, ні Амалик, ні усі царі та поганські народи, що жили між Єгиптом та обіцяною землею, не змогли б затримати реалізацію Божого задуму, який полягав у тому, що Бог дарує вибраному народу «землю, яка наповнена молоком і медом».
Але страшні, плюгаві гріхи самого Ізраїля, проти Бога, їх Невидимого Очільника, затримували, зупиняли, повертали, заводили на манівці і наражали ізраїльський народ на смертельні небезпеки. При найменших невдачах, що допускаються Богом заради напоумлення вибраного народу, усі представники ізраїльського народу, як божевільні, нарікали на Господа Бога, за що накликали на себе ще більші страждання від хворіб, змій, поразок від ворогів і блукання Єгипетською пустелею протягом 40 років.
Але як тільки народ каявся, тоді, Богом вибраний народ, навернутий і очищений від гріхів, знову легко йшов уперед, долаючи усі перешкоди і перемагаючи своїх супротивників і кривдників… Після двох блискучих перемог, здобутих ізраїльським народом над поганськими царями, страх обійняв усі поганські племена. Особливо ж злякалися моавитяни та мадіанитяни. Коли Мойсей з своїм народом підійшов до їхніх кордонів, вони із жахом і страхом промовили страшні слова, про які нам говорить Святе Письмо: «Цей народ поїдає тепер усе навколо нас, як віл поїдає траву польову» (Чис. 22:4). Але обраний народ знову став чинити собі перешкоди на шляху до обіцяної землі, і «почав народ блудодіяти з дочками Моава» (Чис. 25:1). Коли народ став чинити перелюб, то забув про Єдиного і Живого Бога, більше не пам’ятав про своє призначення тоді застряг в Єгипетській пустелі.
Чинячи розпусту із моавськими жінками, ізраїльтяни грішили і духовним перелюбом – тобто, почали поклонятися поганським богам, яких почитали моавські жінки. Це духовне перелюбство, помилка і потьмарення розуму, плід тілесного перелюбства і, як наслідок, втрата віри в Єдиного Живого Бога. Серце народу «приліпилося» до бездушних ідолів моавитян. Дочки моавські штовхали ізраїльтян на тілесне та духовне перелюбство, і схиляли ізраїльтян поклонятися їхнім ідолам та приносити їм жертви. І замість того, щоб ізраїльський народ розпочав війну з моавитянами, вони попали під їх вплив. Святе Письмо дуже промовисто описує небезпеку моавитянських жінок: «Вони вороже вчинили з вами в підступництві своєму, спокусивши вас» (Чис. 25:18).
За законом Божої справедливості увесь народ Божий повинен був бути винищений через поклоніння поганським ідолам. Але й цього разу Бог врятував Свій вибраний народ через вчинок двох праведників Мойсея та Финеєса. Финеєс, онук Аарона, засмучений беззаконням народу, увірвався до намету одного ізраїльтянина, що привів до себе жінку мадіанитянку, і обох їх проколов списом. А Мойсей наказав повісити усіх князів народних, що своїми беззаконнями і розпустою давали поганий приклад народу. Ізраїль злякався і покаявся у своїх гріхах. І тільки тоді зміг народ вирушити вперед після довгої зупинки в Єгипетській пустелі. Пішовши війною на своїх ворогів, він зміг підкорити їх, заволодівши їх містами та усією землею, яку Господь Бог вирішив передати ізраїльському народові.
З усього цього стає очевидним, що:
- поруч із перелюбом тілесним існує перелюб духовний, тобто, відпадання від істинного Бога, заперечення Бога та поклоніння хибним ідолам;
- розпуста та поклоніння ідолам приносить на війні нещастя.
Зміст
