Народ, що відпав від Єдиного Живого Бога, стає, по суті, мертвим народом. Душа його, як тінь, коливається у світі, як дуб, що підсічений до самого кореня, але ще не впав на землю. Потрібні землетруси, потоп, пандемія чи війна, щоб здути цю тінь, зрубати підпиляне дерево, поховати мертвих. Бо відпасти від Єдиного Живого Бога означає воювати проти Нього і зневажати увесь Його закон.
Як може трава воювати з косарем? Чи горщики – з горщиком? «Чи величається сокира перед тим, хто рубає нею?» (Іс. 10:15). Сім народів жило в землі Ханаанській: хеттеї, гергесеї, амореї, хананеї, ферезеї, евеї та евусії. Усі ці народи відпали від Бога, Єдиного і Живого, зневажили Божий Закон, віддалися ідолопоклонству, розпусті і мародерству. Ні милосердя, ні покарання Божі не перемінили їх, адже Боже прощення і справедливість Всевишнього приписували вони не Богові, а собі або дияволові. Їхня віра була лише вірою в диявола; їхній страх був страхом диявола, і союз їх – союзом з дияволом. Ці народи були такими, коли Яків залишив Ханаан і переселився до Єгипту, такими й залишилися після 430 років, коли народ Ізраїля повернувся до Ханаану.
Ці народи були сильнішими і численнішими за Ізраїль (Втор. 7:1), але духовно вони були вже мертві. Жителі Содому та Гоморри були такими ж духовними мерцями, і Бог послав на них вогонь та попіл, щоб поховати їх. Такими були Тир і Сидон, і війна їх винищила. Такою була і Помпея, за що й загинула під вогнем та попелом. З волі Вседержителя та сама доля чекала і на цих сім ханаанських народів. Ізраїльтяни мали стерти їх, як пил; зрубати, як підпиляне дерево, і поховати їх, як мертвих. Саме це і наказав Господь зробити Ізраїлю, коли увійде до обіцяної землі (Втор. 7:2). Хіба не заслужили на справедливість люди, що сотні років зневажали ім’я свого Творця і закон Його, сотні років воювали проти Нього?
Не можна порушувати питання про милосердя Боже, доки не будуть зрозумілі усі страшні, плюгаві, мерзенні вчинки цих народів стосовно Свого Творця. Та й хто може заперечувати право садівника винищувати у своєму городі отруйні рослини та насаджувати здорові? І хто може до кінця проникнути в глибини Божого Провидіння? Безперечно, що, по-перше, своєю розбещеністю ці народи вже давно заслужили на свою загибель; по-друге, Господь хотів тут випробувати віру і послух ізраїльського народу, як колись випробував Авраама, наказавши принести в жертву свого єдиного сина. У цьому випробуванні ізраїльтяни лише іноді виявляли віру і послух Авраама, частіше ж не витримували випробування. Неприборкана жадібність і розпуста опановували їх, і вони, приймаючи віру Божих ворогів, разом із ними повставали проти Бога. Тому вони повинні були нести від Бога покарання, зазнавати військових поразок і таким чином відтягували виконання своєї місії.
Коли після смерті Мойсея на чолі війська та всього ізраїльського народу став Ісус Навин, то цей народ швидко і переможно пішов уперед, стираючи з лиця землі ці засуджені на смерть народи. «Не ухиляйся від нього (закону) ні праворуч, ні ліворуч» – сказав Господь на початку війни. «Нехай не відходить ця книга закону від вуст твоїх; але повчайся в ній день і ніч, щоб ретельно виконувати усе, що в ній написано: тоді ти будеш мати успіх в путях твоїх і будеш чинити розсудливо. Ось Я повеліваю тобі: будь твердим і мужнім, не страшися і не жахайся; бо з тобою Господь Бог твій скрізь, куди підеш» (Іс. Нав. 1:7-9).
Ісус Навин був до кінця життя вірний і в усьому слухняний Богові, не погрішивши в жодній Божій заповіді. Ісус Навин дуже чітко зрозумів дуже важливу закономірність, що якщо в ізраїльському війську хтось чинив переступ Божих заповідей, відразу за переступом приходила поразка. Так, наприклад, облога та взяття Єрихону пройшли швидко і легко, а перша війна в місті Гай закінчилася втечею та поразкою Ізраїлю через гріх лише однієї людини. Страшна доля семи засуджених на смерть народів вчить нас, що:
- жоден народ не може жити мирно, якщо зневажає Божий закон;
- переступ Божих заповідей спричиняє війни; і скільки б грішний народ не висловлював своє миролюбство, війна обов’язково вразить його;
- караючи поганські народи що відпали від Бога, Господь допускає війни для їхнього навернення.
Так для покарання ханаанських поган були приведені з Єгипту ізраїльтяни. На покарання європейцям були з далекої Азії послані Аттіла та Чингізхан; на покарання іспанцям – сарацини, а балканцям – турки.
Зміст
