Як християни, ми покликані сприяти тому, «щоб усі були одно» (див. Ін. 17:21), а тому передусім оживляймо нашу віру в те, що кожна людина покликана до єдності, адже Бог любить усіх.
І не шукаймо відмовок: «Той ніколи не зрозуміє»; «той замалий, щоб зрозуміти»; «той – мій родич, і я його добре знаю, він прив’язаний до земних речей»; «той вірить у спіритизм»; «той – іншої віри»; «той занадто старий, щоб змінюватися»…
Відкиньмо свої власні судження – Бог любить усіх і усіх чекає.
Хто є ближнім?
Любити всіх. А щоб досягнути цього, слід любити ближнього.
Але хто ж мій ближній? Ми знаємо, що його не потрібно шукати далеко: ближній – це той брат, який проходить біля нас у цей момент життя.
Аби бути християнами, необхідно любити цього ближнього тепер. Відповідно це не платонічна любов, не ідеальна любов, а любов діяльна.
Потрібно любити не абстрактно в майбутньому, а конкретно в теперішньому, тобто зараз.
Зміст
