До якої міри я мав би «стати одним» із кожним ближнім, щоб любити його, служити йому, щоб рано чи пізно дійти з ним до єдності? Відповідь на це нам дає сам Ісус. Він став одним із нами, ставши людиною; Він відчував нашу втому, наше страждання, пережив навіть смерть. Він пережив усе, що властиве нашому стану, крім гріха.
Так і ми повинні «стати одним» із кожним, кого зустрічаємо саме в цю мить у своєму житті. Жити його турботами, його болями, його радощами – всім, окрім гріха.
Лише тоді й лише так цей християнський спосіб любові матиме благословення і принесе плоди. І безліч людей будуть на нього відповідати. І коло тих, які бажатимуть обрати Бога своїм ідеалом, розширюватиметься довкола кожного з нас, як коло від кинутого у воду каменя.
Слово несе ризик
Для того, щоб любити, потрібно спершу «стати одним» із ближніми в усьому, але не в гріху. І це добре. Але під приводом цього не можна боятися говорити. Потрібно бути уважними і не плутати справжню розважливість із хибною, щоб не заблокуватися в небажаному мовчанні.
Ісус, безперечно, ставав одним зі всіма, перетворюючи воду на вино, помножуючи хліби, втихомирюючи бурю, зцілюючи хворих, воскрешаючи мертвих. Але Він також і говорив. Та ще й як говорив! І Його слово викликало в кого любов, а в кого й ненависть.
Так буде і з нами, але через це ми не повинні мовчати.
Уважно прислухаймося до свого внутрішнього голосу, який нас скеровує: перед нами будуть відкриватися все нові можливості, щоб передавати наш дар вчасно, а також, як наставляє св. Павло, невчасно (пор. 2Тим. 4:2).
Зміст
