Якось устриця попала в мережі і разом з багатим уловом опинилася в рибальській хатині.
“Тут усіх нас чекає неминуча загибель”, – сумно подумала вона, бачачи, як у зваленій на підлозі купі задихаються без води і б’ються в передсмертних муках її друзі по нещастю. Раптом звідки ні візьмися з’явилася миша.
– Послухай, добра мишка! – змолилася устриця. – Зроби милість, віднеси мене до моря!
Миша розуміючим поглядом оглянула її: устриця була на рідкість велика і красива, та і м’ясо в неї, мабуть, соковите і смачне.
– Гаразд, – з готовністю відповіла миша, вирішивши поживитися легкою здобиччю, яка, як мовиться, сама йшла в лапи. – Але раніше ти повинна розкрити стулки своєї раковини, щоб мені зручніше було нести тебе до моря. Інакше я з тобою ніяк не впораюся.
Шахрайка говорила так переконливо і проникливо, що обрадувана її згодою устриця не учула каверзи і довірливо розкрилася. Вузькою мордочкою миша тут же сунулася всередину раковини, щоб сильніше вчепитися зубами в м’ясо. Але похапцем забула про обачність, і устриця, відчувши недобре, встигла закрити свої стулки, затиснувши якнайміцніше, немов капканом, голову гризуна. Миша голосно запищала від болю, а кішка, яка була поблизу, почула писк, одним стрибком наздогнала обманщицю і схопила.
Як мовиться, хитри-хитри, та хвіст бережи.
Господи, Ти чиниш з милостивим милостиво, і з справедливим за справедливістю його, з чистим – за чистотою його, а з лукавим – за лукавством його. (Книга Псалмів 17:26,27)
