Мамі одразу не сподобалась ідея святкувати Новий рік не вдома. Та Настя не здавалась і відбивала кожен мамин удар.
– У Ксені? Але ж ти з нею навіть не дружиш, – примружилася мама, вдивляючись у доньчине обличчя.
– Чому ні? Ми з нею не такі близькі подружки, як з Анею чи з Христею, але все одно спілкуємося.
Настя також вдивлялася в мамине обличчя, шукаючи ознаки вагання чи хоч якийсь натяк на те, що мама готова погодитися.
– І Аня буде, й Поля, – випалила дівчинка, поки мама не вигадала причину відмовити.
– Поля? – наморщила чоло мама. – Хіба ж вона не переїхала минулого року?
– Переїхала. Але зараз вона в тітки на канікулах. Ну і з нами хоче побачитись. Ну мам! Я ще ніколи не святкувала Новий рік без батьків.
– Може, тому, що ще рано? – мама загрозливо звела брови.
– Мені вже тринадцять! – обурилася Настя.
– І що? Ти так кажеш, наче то вісімнадцять.
Мама всміхнулася. У Насті знову з’явилася надія.
– Чекай, ти сказала – без батьків? – мама знову насупилася. – Ксениних батьків не буде вдома?
– Я мала на увазі, без вас. До її батьків також прийдуть гості. Ксеня дала мені номер телефону її мами.
Після розмови з мамою Ксені мама запитала:
– А чому Христя не йде? Її запрошували?
– Так, але вона хоче святкувати вдома з батьками.
Мамі так і кортіло сказати: от бачиш! Та вона стрималася. Обіцяла ж давати Насті свободу і можливість набивати власні ґулі.
– А хто ще буде? Ксеня, ти, Аня, Поля, а ще?
– Ще буде Ксенина двоюрідна сестра, Роксолана.
Мама зітхнула. Настя з надією зазирала їй в очі: невже це «так»?
– Та йди вже, як так сильно хочеш… – мама знову зітхнула. – Тільки будь на зв’язку! Ми з татом не спатимемо. Раптом що – дзвони.
– Та добре-добре! – Настя підскочила до мами. – Дякую! Усе буде нормально, не переживай.
– Ага, не переживай, – буркнула мама. – У мене серце не на місці, коли ти з гімнастики вертаєшся, а тут – Новий рік. Не переживай…
Настя вже кинулася до дверей, аби швидше написати Ксені, що вона прийде, та її зупинив мамин голос:
– Я сказала Ксениній мамі, що ми спечемо шоколадні мафіни.
– Супер! – гукнула Настя й вибігла з кімнати.
* * *
Коли Настя з коробкою мафінів подзвонила у двері до Ксені, всі дівчата вже були там.
– А шо це ти притарабанила? – запитала Роксолана, висока довгонога білявка в обтислій кофтинці й вузесеньких чорних джинсах. Вона зазирнула в коробку. – О-о-о-о! Мафіни! Я таке люблю!
І одразу ж полізла по кексик, так що Настя ледь не впустила коробку.
– Мммм! Нямка! Дівки, налітайте! – Роксолана забрала в Насті коробку і пішла у вітальню. Усі, крім Ані, пішли за нею.
– А що ти принесла? – запитала в подружки Настя.
– Нічого. Ксеня не казала нічого приносити.
Настя знизала плечима.
Мафіни змели за лічені хвилини, на святковий стіл уже нічого було ставити.
– Смачні були, – Роксолана жувала останній мафін. – А де це ви їх замовляли?
– Ніде, – відказала Настя. – Спекли.
– Спекли? – витріщилася на неї Роксолана. – Нащо? Якщо можна замовити – і тобі привезуть. Тю, пекти! Та ще й перед самим Новим роком.
Чекаючи вечерю, дівчата порозсідались у Ксениній кімнаті. Роксолана вмостилась у кріслі. Така сама білява Ксеня – біля неї на бильці. Одразу було видно, що вони сестри, хай і двоюрідні. В обох були милі, майже дитячі личка. («У дитинстві їх точно називали ангелятами», – подумалося Насті.) Та якщо Роксолана підкреслювала свою тонесеньку талію, то Ксеня не приховувала, що талії в неї немає.
– Кому не подобається – то не мої проблеми, хай не дивиться, – казала вона і далі вбиралася в обтислі сукні.
Тоненька, майже прозора Поля сіла на комп’ютерний стілець, а Настя з Анею – на ліжко.
Спочатку всі слухали Полю, яка розповідала про нову школу. Що все не так погано, як вона собі думала. У класі її прийняли, сусідка по парті покликала в танцювальну студію, де вона займається, і вони вже встигли подружитися. А в квітні вони приїдуть до Києва на танцювальний конкурс, і вона знову зможе з ними побачитися.
– Круто! – сказала Аня й витягла з кишені телефон.
Роксолана вже показувала щось Ксені в інстаграмі.
– Диви, осьо він – мій Назар, – тицьнула пальцем в екран Роксолана. Було помітно, що їй уже набридло слухати.
Поля розгублено зиркала то на Ксеню з Роксоланою, то на Аню з Настею. Не знала, чи їй іще щось розповідати, чи вже ніхто не слухатиме.
– Крути-и-ий, – протягнула Ксеня, розглядаючи Роксоланиного хлопця.
Аня й собі підійшла подивитися. Вона також любила бути в центрі уваги. Висока, струнка, з чималим бюстом як на тринадцять років, але вона все одно вдягала пуш-ап, щоб іще більше його підкреслити. Струснула каштановим волоссям і стала позаду Ксені з Роксоланою.
– Він зараз у «Буковелі» зі своїми предками, братом і його подружкою, а я тут із вами, малявками.
– Малявками? – обурилася Ксеня. – Та йди ти!
– Ну чого ти, мала! Просто я теж хотіла поїхати. Ніколи на лижах не каталася. Назар мене запрошував. Але мама сказала: до шістнадцяти років ти нікуди без нас не поїдеш, а після шістнадцяти будемо думати.
Настя набралася сміливості:
– Може, у щось пограємо?
Усі дівчата повернулися в її бік, вона аж почервоніла до кінчиків вух від несподіваної уваги.
– Що ти маєш на увазі? – перепитала Ксеня.
– Якусь настільну гру…
– «Монополію»? – пожвавилася й собі Поля. – Ксень, пам’ятаєш, ми раніше могли годинами сидіти і грати.
– Дівки, ви серйозно? – скривилася Роксолана. – Яка «Монополія» в новорічну ніч?
А потім знову опустила очі до телефону.
– Диви, оце сьогоднішня фотка, найсвіжіша, ну няшка ж!
– А ви вже написали свої бажання чи плани на наступний рік? – Насті хотілося, щоб вони щось зробили разом. Крім того, у них із батьками була традиція: у новорічну ніч перечитувати свої настанови на цей рік і писати на наступний.
– Що? – знову скривилася Роксолана. – Невже новорічна ніч для того, щоб думати про якісь плани?
– А чим тоді вона відрізняється від інших? – буркнула собі під носа Настя, та її почула лише Поля.
Ксенина мама покликала всіх до столу. Настя сіла біля Полі.
– То кажеш, тобі подобається на новому місці?
– Ну як – подобається? Та нормально. За вами сумувала. Але, бачу, Ксені й без мене добре, – дівчина зиркнула в бік колись найкращої подружки, яка й за столом розглядала щось у Роксоланиному телефоні.
Дівчата випили дитячого шампанського, хоч Роксолана й обурювалася, що її зарахували до малявок. А потім знову пішли до кімнати Ксені. Настя також дістала телефон: написати батькам чи ні?
Як ви?
Вона одразу пошкодувала, бо подумала, що навіть з такого короткого повідомлення батьки зчитають її настрій. Вони зараз, напевне, грають із Юлею в «Крокодила» або в «Пандемію» і рятують світ від смертельних хвороб, а може, в «Шерифа» – і намагаються провезти контрабандні яблука чи сир. Якби вона лишилася вдома, також обрала б якусь гру. А може, вже дивляться кіно. «Сам удома»? Юля точно захоче дивитися одразу другу частину, бо то її улюблена. Чи, може, «Місія «Різдвяний порятунок»»? Чи «Ґрінч»?
– Подивимося якусь зимову кіношку? – запропонувала Настя. Аня й Поля дивилися на Ксеню – це ж вона їх запросила.
– Нє, дівки, – відказала за неї Роксолана. – Дивитися телик? Невже нічого цікавішого не можна придумати в новорічну ніч?
– То запропонуй щось, – з викликом у голосі сказала Аня. – Сидіти в телефоні я й удома могла б. Думала, що тут буде фан.
– А тобі не весело? – примружилася Роксолана. – Окей. Тоді пограємо в «Правду чи виклик»?
– Граємо! – підтримали її Ксеня й Аня.
Настя з Полею перезирнулися, бо добре знали, що Ксені спадають на думку найбожевільніші ідеї. Колись, ще в другому класі, вона влаштувала вдома салон краси. Дістала мамині лаки для нігтів і пофарбувала нігті собі й подружкам. Спочатку вони й не помітили, що лак накапав на килим. Ну добре, не накапав, а розлився. Ксені тоді аж на три місяці заборонили запрошувати когось у гості чи ходити до друзів. Іншого разу Ксеня намовила дівчат стежити за вчителем інформатики, бо їй здалося, що він щось приховує від вчительки хореографії, його дружини. І вони вистежили, що він ходить до дитбудинку…
– Правда чи виклик? – запитала Роксолана, повернувшись до Ксені.
– Виклик! – зареготала та. – Ти ж знаєш, як я люблю виклики і челенджі всякі! Ну, кажи!
– Гм… – примружилася Роксолана. – Подзвонити у двері сусідам, а як відчинять, крикнути: «Вас вітає радіо «Кукуріку»!».
Ксеня зареготала. Настя закотила очі. Поля зітхнула. Аня буркнула:
– Дитячий садок, чесне слово.
Настя зиркнула на телефон. 22:18.
Дивимося «Хроніки Різдва». А ви що робите?
Настя зітхнула й написала:
Розважаємося.
Не писати ж мамі, що вони оце вискочили надвір без курток і шапок, хоча погода зовсім не літня, і збираються посеред ночі дзвонити сусідам із дурними жартами.
Ксеня тим часом забігла на сусідський ґанок і подзвонила. Дівчата стояли під сходами й хихотіли.
Двері відчинилися. На порозі з’явився вусатий дядько.
– Вас вітає радіо «Кукуріку»! – регочучи, проказала Ксеня.
Дядько усміхнувся:
– І вас з Новим роком, дівчата! Ховайтеся, поки не змерзли.
Гигочучи, вони заскочили назад до теплої хати. Ксеня поставила чайник, щоб приготувати гарячий шоколад, а потім запитала Полю:
– Правда чи виклик?
– Ну… – Поля вагалася. – Хай буде виклик!
– Окей… Вибігти надвір і тричі проспівати «Олені, олені, небриті і неголені», приставивши до голови руки, як роги.
Настя першою пирснула зі сміху, бо Поля-олень таки мала кумедний вигляд.
Коли дівчата вдруге повернулися з морозу і таки випили гарячого шоколаду з зефірками, настала Полина черга загадувати.
– Правда чи виклик? – вона поглядала то на Аню, то на Настю, але таки обрала Аню.
– Правда, – виклично всміхнулася Аня. – Мені нема чого приховувати.
– Ти вже пробувала алкогольні напої? – тихенько, озираючись на двері, запитала Поля.
Роксолана гмикнула.
– О, якби ти мене спитала, я би прочитала цілу лекцію…
– Так, – коротко відказала Аня. – Тепер моя черга. Настю, правда чи виклик?
Настя струснула головою, озираючись. Вона знову думала про те, що без неї роблять батьки з меншою сестрою. Хотілося вдягнути шапку-невидимку, взути чоботи-скороходи і зазирнути до них у вікно: їм весело чи, може, все ж трішки сумно без неї?
– То правда чи виклик? – знову повторила Аня.
– Правда.
Насті не хотілося бігати вулицями і вигукувати якісь дурниці перехожим.
– Правда, що ти втріскалася в Макса?
Насті хотілося закричати: ні, це не так! Але ж треба було казати правду… Вона зиркнула на Аню: чому вона саме це в неї запитала? Аня якось хижо всміхалася. Чи їй просто здалося? Настя навіть собі не зізнавалася, що їй подобається чорнявий однокласник, який сидить позаду неї. А тут потрібно сказати це вголос… Настя відчувала, як палають її вуха. А подружки і Ксенина сестра не зводили з неї пильних допитливих поглядів.
– Наш Тарнавський? – порушила тишу Ксеня. – Ти запала на Тарнавського? Нашого загальмованого Тарнавського?
– Ні! Так! Не знаю!.. – розгублено белькотіла Настя.
– А в нього класний задок, – підморгнула їй Ксеня. – Ну то й що, що він гальмо. Може, то тільки в школі. І фейс у нього теж так нічо, але задок – супер! Не те що в Михайленка, зовсім плаский.
Роксолана зареготала.
– Сестричко, і куди ти ото дивишся?
– А що таке? Сиджу на фізрі на лавці і розглядаю хлопців, – вишкірилася Ксеня. – Не фізрука ж нашого! Хай би вже на пенсію пішов – може, тоді хтось молодий і симпатичний прийде і я навіть почну бігати на уроках.
Вона повернулася до Насті.
– Кажу тобі: у Макса класна дупа, треба брати!
Цього вже Настя не витримала. Вона зірвалася й побігла у ванну. Зачинившись, повільно сповзла по стінці.
Навіщо вона прийшла на цю вечірку? Навіщо пропонувала в щось грати? Сиділи б собі на телефонах, принаймні уникла б цього сорому. По щоках текли сльози, а перед очима стояв Макс. Згадала, як потай позирала на нього, коли він піднімав стільці на парти, а вона підмітала підлогу. Вона спеціально так влаштувала, щоб чергувати не з Христею, з якою сиділа, а з Максом. І от… Виявляється, усі знають…
У двері постукали.
– Настю!
То була Аня.
– Іди геть!
– Вибач… Я давно хотіла тебе спитати, а все якось не було нагоди… А тут ця гра… Це ж несерйозно.
Настя мовчала. Вона раптом згадала про давню домовленість із батьками. Хоч би де вона була, достатньо їй написати есемеску з кодовою фразою «Хочу татових вареників», як хтось із батьків одразу приїде по неї. Без жодних питань. Фраза дивна – щоб ніхто не здогадався, про що вона просить.
Хочу татових вареників.
Відправити. Усе, тепер лишилося чекати. А що, як вони, захоплені «Хроніками Різдва», навіть не помітять, що вона їм написала?
Та Настя даремно хвилювалася. За хвилину прийшла відповідь.
Уже замісив тісто.
Настя всміхнулася. Вони ніколи не домовлялися про відповідь на кодову фразу, але вона зрозуміла, що тато вже їде.
Двадцять хвилин до його приїзду вона просиділа у ванній. Ксениній мамі сказала, що їй погано. Тож ніхто не здивувався, коли приїхав Настин тато.
Коли вона вдягалася, підійшла Аня.
– Вибач, будь ласка… То було невдале питання в невдалий час… Можете підкинути мене додому? З мене досить цієї вечірки.
Вона зиркнула в бік Ксениної кімнати. Звідти долинав сміх Ксені й Роксолани. Вони навіть не вийшли попрощатися з Настею. Поля зітхнула і помахала їм рукою – вона мусила лишитися, бо о другій по неї мала зайти тітка.
* * *
Додому їхали мовчки. Тато знав, що коли прийде час, Настя сама все розповість. Якщо захоче. Або не розповість, бо про дещо часом хочеться промовчати.
Аня також мовчала. Шкодувала, що запитала про таку інтимну річ при всіх, а не сам на сам. Та що вже вдієш? Лишалося сподіватися, що подружка їй пробачить.
– Щасливого Нового року! – гукнула Аня й побігла до свого під’їзду.
Коли тато з Настею повернулися додому, на годиннику було 23:33.
– Ура! Настя повернулася! – кинулася до неї Юля.
– А що ви без мене робили? – запитала Настя в сестрички.
– Пограли в «Шерифа» – я виграла! І майже додивилися «Хроніки».
– А записки з банки не читали? – Настя кинулася на кухню, де стояла банка з крихітними записочками, які вони туди скидали упродовж року.
Кожен міг записати якусь визначну чи кумедну подію, яку хотів запам’ятати. Наприклад, «В Юлі випав перший зуб» чи «Настя сьогодні двічі поспіль похвалила маму: за гарну зачіску і смачну вечерю» чи «Тато насмажив смачнючих оладків».
– Ні, мама сказала, що читатимемо, коли ти повернешся. І про плани на наступний рік іще не писали. Я напишу, що наступного року сяду на шпагат.
Настя усміхнулася. 23:53.
– Опівночі загадаємо бажання, а потім і записки почитаємо, добре?
Юля кивнула.
– А я зараз швиденько напишу ще одну, поки не почався наступний рік.
Зустріла Новий рік удома.
Автор: Наталія Ясіновська
Зміст
