«Коли людина впевнена, що вона дійсно гірша від усіх, тоді одне «Господи, помилуй» сказане нею про світ, дорівнює по силі тисячі «Господи, помилуй» інших людей, що не мають, смирення. Молитва повинна стати для всіх нас необхідністю. Будемо молитися за нужденних у молитві й за увесь світ. Розділимо свою молитву на три частини: одна – за нас самих, друга – за живих і третя – за покійних. Будемо регулярно подавати на проскомідію свої імена, щоб ієрей поминав їх біля святого жертовника. Не будемо довіряти самим собі. Самовпевненість є велика перешкода для Божественної благодаті. Коли ми все покладаємо на Бога, тоді Він неодмінно нам допоможе».
* * *
Один відвідувач отця Паїсія запитав у нього, чому він не відчуває Божественного Причастя так, як відчував його, будучи маленьким, і старець йому відповів: «Якщо в тебе є діти, ти можеш це зрозуміти. Батько дає маленьким дітям солодощі. Пізніше, коли вони виростуть, вони повинні будуть купувати солодощі самі. Так і Бог спочатку дає благодать Свою задарма, але потім бажає нашого особистого подвигу, щоб ми відчули Божественне Причастя».
Духовна робота важка й нескінченна. Старець, розмовляючи зі своїми відвідувачами, наводить наступний приклад: «Як вирізана з дерева ікона здається незакінченою, якщо розглянути її під збільшувальним склом, так і душа людини недосконала настільки, наскільки відкриваються в людини очі душі й стають подібними до телескопа». І доповнює: «Кожна людина – або дзеркало, або – кришка від консервної банки: якщо на неї не впадуть сонячні промені, вона не засяє».
Старець говорив: «Серце очищується слізьми й зітханнями. Одне зітхання з болем душевним рівнозначне двом цебрам сліз. Будемо плакати про свої гріхи, сподіваючись завжди на любов і милість Божу. Зануримо душу в джерела зліз. Не обмежуйте молитву тільки словами. Зробіть все своє життя молитвою до Бога».
Старець стверджував: «Благодать Божа – це не цистерна, в якій згодом закінчується вода, а невичерпне джерело».
Старець призивав: «Будемо всіма силами подвизатися, щоб успадкувати рай, тому що без подвигу ніхто не може ввійти в нього. Ворота раю дуже вузькі, і не слухайте тих, що говорять вам, що всі ми врятуємося. Це диявольська мережа, щоб ми не подвизалися. Це йому на руку».
Щоб духовний подвиг приніс плоди, потрібно кілька умов. Про це старець так говорив: «Той, хто довго подвизається й не бачить духовного успіху, гордий і егоїстичний. Духовний успіх там, де багато смиренності, що заповнює все. Духовний успіх має та людина, що почуває, що всередині неї все мерзенне й непотрібне. Старанний і ревний подвиг з почуттям своєї злиденності й надією на Бога – це духовний кисень. Все це надає надійність духовному подвигу».
Старець учив: «Будемо завжди подвизатися з бажанням і ревнощами, щоб не засмучувати нашого Ангела Хоронителя, котрий день і ніч перебуває в суворій боротьбі, щоб передати нашу душу чистою в руки Божі. Не допустимо, щоб він ішов до Бога голіруч. Не віддавайте свого серця суєтним і цьогочасним речам світу, і не витрачайте дарма на них свій час, тому що в День той ми дамо відповідь. Час нам дано Богом, щоб ужити його належним чином. Віддамо все наше серце Богові, а не світові. Бог не жадає від нас нічого, крім чистого серця. Той, хто віддав своє серце світові – ворог Божий».
Зміст
