«Наша родина жила в Греції бідно. Наш батько мав 5-6 земельних ділянок, які він обробляв і з яких ми жили. Зненацька він помер, і ми, п’ятеро дітей, залишилися тільки з матір’ю. Брати вирішили домовитися про спадщину, тобто яка саме ділянка кожному з нас попаде, тому що батько не встиг залишити заповіти. Отже, ми сіли, і брати почали сваритися про те, хто з них візьме найбільшу ділянку, а хто – найродючішу. Я, будучи наймолодшим і по природі вкрай боязким, сидів осторонь, очікуючи, що брати дадуть мені. Коли ж вони поділили між собою гарні поля, мені визначили ділянку у віддаленій і порожній місцевості. Ґрунт там був зовсім пісним, піщаним, на якому могла рости тільки бур’яниста трава. Мені було боляче, що мене скривдили, але я подякував їм, не докоривши в несправедливості.
Через кілька років я женився й оскільки через матеріальні труднощі не міг більше залишатися в Греції, я взяв дружину й переїхав у Німеччину. Там, з Божою допомогою, я налагодив власну справу, і на ті гроші, які я одержував від своєї справи, годував свою родину без ніякої підтримки.
Проживши в Німеччині 20 років і зібравши скромний капітал, ми вирішили повернутися в Грецію й там продовжити нашу справу. Про ту ділянку, що брати мені виділили в спадщину, як марну, ми зовсім забули й викреслили з пам’яті, але не забув Бог.
І що ж? Під час нашої відсутності, у районі моєї марної ділянки побудували багато великих готелів і туристичних фірм, так що ціни на землю в тім районі дуже зросли. Вийшло так, що наша піщана ділянка виявилася посередині декількох великих будівель, і за неї стали пропонувати велику ціну.
Як тоді було прийнято, я подав її на аукціонний продаж, оскільки багато хто хотів її купити, ціна ділянки зросла до декількох мільйонів. Природно, що я продав ділянку тому, хто пропонував найвищу ціну.
Зараз, живучи в повному статку, я приїхав до Старця з метою щедро пожертвувати на справи милосердя. Порадьте мені, Геронта, скільки й на яку мету пожертвувати».
Коли прочанин закінчив свою розповідь, Старець запитав його:
– А брати твої що роблять?
– Обробляють свої ділянки, з яких живуть, – відповідав прочанин.
– Так, – підсумував Старець, – скрізь тріумфує правда Божа! Вона може трохи затриматися, однак не буває, щоб вона не восторжествувала. Із цієї причини Господь жадає від нас, щоб наша правда перевищувала правду фарисейську, тому що ті обмежувалися правдою людською…
Старець пояснив нам, що, коли ми не праві, Бог не приймає наших молитов – скільки б пильнувань й поклонів ми не робили. Ми сидимо й засуджуємо братів, а потім довго молимося. Е.., дарма витрачаємо батареї! Бог не буде нас слухати, поки не виправимося.
Кожний дивися на себе, а іншого не чіпай. Інакше Бог не може на нас дивитися. Однак, якщо маємо Божественну правду й зовсім не дивимося на самих себе, але любимо Бога й наших братів, тоді й Бог, дивна річ, дивиться й піклується про нас.
Зміст
