Пам’ятна й варта уваги бесіда, яку мав старець із одним моїм гарним знайомим про релігійне виховання дітей. Тут я поміщаю її головні моменти:
– Багато спокус і небезпек сьогодні для молоді, панотче. Ми стурбовані цим, незважаючи на свої старання, щоб наші діти були всередині церковної огорожі.
– За дітей, з малого віку напоєних благочестям, не бійтеся. Якщо вони й відійдуть трохи від Церкви з віком або через спокуси, то потім повернуться знову. Вони – немов дверні косяки, які ми змазуємо маслом, і їх не бере гнилизна.
– Як ти вважаєш, панотче, з якого віку діти стають сприйнятливими, і як ми, батьки, повинні чинити, щоб не боятися ненавмисно зашкодити їм своїми крайнощами?
– Насамперед діти копіюють нас самих, і, звичайно, із самого дитинства. От з тих пор і повинні ми поводитися з ними, як з годинниками. Як тільки ослабне їхня пружина, будемо відразу її заводити, але уважно й потихеньку, щоб вона не лопнула від надмірного зусилля.
– Часто, панотче, діти противляться різним благочестивим звичаям.
– Коли щось не в порядку, цьому завжди є причина. Може ви подаєте їм поганий приклад? Може, винні якісь непристойні видовища, дурні вчинки, погані слова вдома? У всякому разі, будемо давати дітям благочестя у вигляді молока, а не сухої й твердої їжі. Ніколи не можна давити на них або наказувати їм, але насамперед бути самим прикладом для дітей.
– Чи приносить користь тілесне покарання у випадку поганих учинків?
– Будемо, наскільки можливо, уникати цього. Якщо ж і допускаємо його, то це в жодному разі не повинно бути постійним. Тілесно карати потрібно так, щоб дитина зрозуміла, за що ми її караємо. Тільки тоді це принесе користь.
– Панотче, незважаючи на те, що ми все це виконуємо, діти наші стають неприборканими. Іноді вони переходять всі межі. Ми не знаємо, що нам робити.
– Будемо давати іноді викрутку в руки Христа, щоб Він Сам навів порядок, підкрутивши деякі гвинтики. Не будемо думати, що з усім ми можемо впоратися самі.
– Якщо, панотче, дитина ходить у церкву, але з якогось віку поведінка її починає змінюватися й вона тікає із храму, як ми повинні діяти?
– Спокійно. Якщо ж буде щось серйозне, то вмішайтеся. Але будьмо уважні, щоб дитина не озлобилася, і не трапилося ще чого-небудь гіршого.
– Коли дитина зв’яжеться з дурними компаніями й покине свій дім, ще не надбавши хоча б трохи Христової благодаті, чи є надія на її повернення?
– А чи винесла вона звідтіля любов? Коли вдома любов і саму дитину ми оточуємо любов’ю, то якщо вона і піде, і зв’яжеться з дурними компаніями, то в один прекрасний момент вона побачить, що там немає любові. Вона побачить, що всюди лицемірство й повернеться додому. Але якщо вона буде пам’ятати про ворожість і ненависть вдома, то її серце не змусить її направити свої стопи назад.
– Якщо ми пізнали Христа пізно, коли діти наші вже виросли, що нам робити, щоб наставити їх на шлях Божий?
– Тут тільки молитва приносить плоди. Ми повинні із великою вірою просити в Бога милості для цих дітей, які невинні у своєму невірі Визнаймо, що відповідальність лежить тільки на нас, упокоримося й покаймося щиро, і Бог їм допоможе. Він все-таки кине їм яке-небудь рятувальне коло, щоб урятувалися й вони».
Зміст