За часів правління ізраїльських суддів гріхи самого народу викликали війну і були причиною поразки. Як мухи злітаються на рану, так сусідні племена ізраїльтян нападали на духовно поранений ізраїльський народ. Господь Бог настановляв праведних людей в Ізраїлі, щоб зцілити його від гріха, а отже, і звільнити його від ярма чужинців; іншими словами: повернути людським душам їхню внутрішню духовну свободу, за якою неминуче іде зовнішня свобода.
Найчастіше народ страждав від військових лих за часів ізраїльських царів внаслідок гріхів самих царів. Своїм беззаконням вони ображали Бога, і Бог посилав на них війну і передавав їх до рук їхніх кривдників. Щоправда, були й гідні царі, але таких було доволі мало, і тоді або взагалі не було війни, або ж вона закінчувалася блискучою перемогою над супротивником.
Ось кілька прикладів:
Цар Саул до того часу перемагав у всіх війнах, доки був вірний Богові та заповідям Його. Як тільки він відступив від Бога і почав радитись з ворожими поганськими жерцями, филистимляни перемогли його, і цар у розпачі заколов себе мечем. Цар Соломон до старості був мудрим і праведним царем, тому успіх не покидав його і війни не було за часів його правління. Але в старості він згрішив, догоджаючи своїм дружинам-ідолопоклонницям. Тому, згодом царство його розділилося на дві частини, які постійно ворогували між собою: «І сказав Господь Соломону: за те, що так у тебе робиться, і ти не зберіг завіту Мого й уставів Моїх, які Я заповів тобі, Я відторгну від тебе царство і віддам його рабові твоєму» (1Цар. 11:11). Рабом цим був Ієровоам, наглядач царських коней. А спадкоємцем Соломона в Єрусалимі був син його Ровоам. «І війна була між Ровоамом та Ієровоамом в усі дні життя їхнього» (1Цар. 15:6). Цар Ровоам «робив зло», і тоді напав на нього єгипетський цар Сусаким і підійшов до Єрусалиму, бо вони відступили від Господа. У Сусакима було велике військо: тисяча двісті колісниць та шістдесят тисяч вершників; а решті народу, що прийшов із ним із Єгипту, «не було числа».
Що ж тоді сталося? За законом гріха Ровоам мав бути знищений. Але Боже милосердя пом’якшило цю закономірність. У чому ж тут виявилося милосердя Боже? Через покаяння царя і його князів Бог дарував перемогу Ровоамові. Тому що «смирилися князі Ізраїлеві і цар і сказали: праведний Господь!» Як тільки з’явилося покаяння, була дана перемога над єгипетським царем. Тоді Бог сказав через пророка Самея: «Вони смирилися; не знищу їх і незабаром дам їм спасіння… щоб знали, як це – служити Мені і служити царствам земним». Сусаким пограбував Єрусалим, але іншого зла не міг заподіяти, бо Господь не допустив, тому що «в Юдеї було дещо добре…» (2Хр. 12).
Також Святе Письмо розповідає про царя Седекію. «І цар Седекія робив зло в очах Господніх». За це Навуходоносор востаннє напав на Єрусалим, узяв його, спалив храм та все місто. Царя Седекію забрав живим у полон; на очах батька вбив його синів, наказав виколоти йому очі, закувати в кайдани та відвести до Вавилону. Із Седекією навіки зникло царство Юдейське, що стало вавилонською провінцією. Цим закінчилася самостійність і свобода юдейського народу.
Отож можна підсумувати вище сказане:
- гріхи начальників народу є причиною війни та поразки усього народу;
- через гріхи і беззаконня безбожних начальників народу страждає і народ, а держава, втративши самостійність і свободу, зникає;
- покаяння і праведне життя царя і народу звільняє народ від окупантів та дарує мир та процвітання.
Зміст
