Для кращого аналізу феномену «війни» перейдемо від Старого Завіту і відкриємо Новий Завіт. Виникає важливе питання: «Чи Ісус Христос підтримував війну чи був проти неї?» Жодна розумна мати не вдаватиметься без крайньої потреби покарання різками. Але коли нею вичерпані всі засоби, що вибирають, тоді для виправлення дитини вдається вона до допомоги різки. Не зі злості, та якщо з стривоженої материнської любові, щоб не пропало її дитя; щоб, нарешті, інші діти не пішли неправильним шляхом.
Ви не спостерігали, як після такого покарання дитина та мати плачуть разом? Мати плаче зі співчуття, бажаючи своїми сльозами потішити дитину. Може, вам траплялося спостерігати й іншу, ще більш зворушливу картину, коли після покарання, дитя вже сміється, а мати плаче? О, свята материнська любов! Хто з нас, будучи уже в зрілому віці, не благословляє свою матір за те, що карала його в дитинстві? І хто не бачить у материнському покаранні ще більший доказ її турботливої любові? І війна є не що інше, як різка, якою Бог хоче врятувати Своїх дітей від остаточної загибелі.
Божа любов незрівнянно більша за материнську любов і, звичайно, Господь допускає покарання тільки з дбайливої любові до людини. Господь Ісус Христос відкрив людям мету їхнього земного життя і чітко вказав шлях до досягнення цієї мети. До Нього люди не знали ні мети свого життя, ні шляху, який веде до спасіння душі. Багато було на землі великих мудреців, які мали більш-менш чітке передчуття цілі та шляхів людини і вказували на них людям. Але вони не могли довести своїх слів, не могли відкрити людям і показати царство духовної дійсності. А Христос відкрив нам, що мета життя є безсмертне життя з Богом у небі.
Царство Небесне є сяючим містом, до якого ми поспішаємо, проходячи через наш земний світ сповнений символів та сигналів. За словами апостола: «Бо не маємо тут постійного міста, але шукаємо майбутнього» (Євр. 13:14). Життя у вічності, у сяючому ангельському місті, у Царстві Небесному – ось ціль кожної людини. А шлях до цієї мети – Сам Господь, Його приклад життя, усі Його заповіді. «Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його» (Мф. 6:33) – ось основне, головне і єдине розумне прагнення людини. І це все.
Решта – другорядне, тобто: їжа і одяг, здоров’я, житло, мир і безпека, знання, і вміння, і все, що потрібне нам у даний момент нашого існування на землі, – і все це додасться нам (Мф. 6:33). Головне буде дано нам, а все другорядне додасться. Воістину Господь дає усе потрібне нам, якщо наші очі звернені до Нього, як очі рабині до пана. «Душа більша за їжу» (Лк. 12:23) – сказав Спаситель, і далі: «Яка бо користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить?» (Мф. 16:26).
У зв’язку з війною можна було б сказати: яка користь людині чи народу, якщо вона підкорить увесь світ, а душу свою заплямує гріхом і втратить спасіння? Яким би не було земне царство – сьогодні воно існує, а завтра його нема; Царство ж Царя Небесного буде існувати вічно. До Христа були люди, які помічали, що мета людського життя не знаходиться на землі, що її не можна знайти ні на землі, ні під землею, тобто в смерті. Вони на досвіді знали, що не було живої душі, яка б, вважаючи якийсь земний предмет метою свого життя, не розчарувалася, здобувши матеріальні блага. Тепер же для праведного християнина стає зрозумілим, що людина не може знайти кінцевої мети свого життя ні на землі, ні деінде в нашому матеріальному всесвіті. Мета наша поза всім матеріальним світом; вона в царстві духовної сутності та дійсності, у Царстві Божому, а не в цьому світі символів та сигналів. Господь нам це не лише сказав, а й явив. Він показав нам це через Свій прихід на землю, стражданнями і воскресінням із мертвих і вознесінням у славі на небеса.
Якщо християнський народ, якому відкрита мета людського життя, своїми ж гріхами заступає його від свого розуму і зору, тоді він сліпне і стає безумним. Сліпий і божевільний, шукає він кінцевої мети на землі, поклоняється ідолам замість Богу, домагається царства земного, зневажає Божественного Спасителя Ісуса Христа. У такому стані Христос йому здається неприродним, бо в очах такого народу лише він «природний». Христос йому нереальний, а він – реальний! Такий народ воює проти істини, проти Бога і, звичайно, воює зі своїми сусідами. Відректися від Ісуса Христа – означає зректися мети життя. А називатися християнином, тобто, найвищим ім’ям у світі, означає не тільки знання мети життя, а й радісне ходіння шляхом, що веде до Ісуса Христа.
Христос не стверджував, що не буде війни; Він лише вчив, що треба робити, щоби не допустити її. Своїм духом Він передбачав, що не всі люди захочуть послухати Його і що внаслідок цього буде багато воєн. «Також почуєте про війни і чутки про війни… Постане бо народ на народ, і царство на царство» (Мф. 24:6-7). Ті, хто згрішить, будуть покарані війною не відразу, але після довгого, дуже довгого терпіння Божого і прощення. Коли Господь вичерпає всі інші настанови, тоді тільки вдається Його Свята Любов до останнього засобу – покарання Своїх дітей бичем війни. Передбачаючи війни, Христос заплакав (Лк. 19:41).
Деякі злі люди з мстивою радістю пророкують війну. Так робить зла мачуха, яка радіє покаранню пасинка. Мати ж плаче, думаючи про покарання своєї, хоча б і поганої дитини. Так і Христос, сповнений безмежної любові до людей, дітей Своїх, заплакав, передбачаючи майбутні війни.
Передбачивши війни – аж до останніх часів, – Христос згадав також про причину їхню: «Бо встануть лжехристи і лжепророки» і «через збільшення беззаконь охолоне любов у багатьох» (Мф. 24:12,24). Лжехристи будуть вказувати людям помилкові цілі життя; лжепророки хибно передбачатимуть події; беззаконня і охолола любов поведуть людей хибними шляхами. Одні не знатимуть ні мети, ні шляхів життя. Інші, знаючи мету життя, за слабкістю характеру підуть хибним шляхом. Треті знатимуть і мету, і шлях життя, але свідомо і злісно відкинуть і те й інше, як колись свідомо відкинули їх єврейські старійшини, розіп’явши Христа. Все це спонукає Святу Любов, плачучи, допустити покарання Своїх дітей бичем війни.
З усього сказаного ясно, що:
- Господь Ісус Христос відкрив ціль життя та шлях до цієї мети;
- Христос у Своїм Євангелії вказав людині на необхідність вести війну проти самого себе, з метою усунення інших війн;
- той, хто не веде війну проти самого себе, проти своїх пристрастей, пороків та гріхів, той неминуче веде війну проти Бога та своїх ближніх;
- війна повинна осягнути християн, що зневажають закон Христовий, хоча б вони і не бажали її, подібно до того як карається дитя, що провинилося.
Зміст
