Хотів подорожник рости на пагорбі. Та витіснили його звідти найвищі трави. Довелося йому зійти нижче. Але і тут йому не дозволили жити красиві, але жорстокі квіти.
Так спускався, спускався він вниз. І залишилося йому місце тільки на проїжджій дорозі.
Хороше місце – сонячне, просторе, бо мало охочих жити тут. Одна біда: топчуть тут його усі, кому не лінь, їздять по ньому машини. А він тільки покірливо розпрямляється і терпить усе. І усі ці незручності. І те, що не такий прекрасний, як інші квіти і трави. Ні краси в нього, ні аромату.
Та зате, коли комусь з перехожих трапляється раптом порізати руку або ногу, – насамперед шукають подорожник і кладуть на рану його листи.
От яка сила упокорювання навіть у простих трав!
«Смиріться перед Господом, і піднесе вас». (Послання св. ап. Якова 4:10)
