Іншим кроком у мистецтві любити – можливо, найбільш відповідальним зі всіх, – який випробовує, наскільки любов є справжньою і чистою, є спонукання любити першими, завжди брати ініціативу в свої руки, не чекаючи, що хтось інший зробить це першим.
Такий спосіб любові змушує нас іти на ризик, але якщо ми хочемо любити за образом Бога і розвивати в собі ту здатність любити, яку Бог вклав у наші серця, то повинні чинити так, як Він, адже Він не чекав, поки ми Його полюбимо, а завжди тисячами різних способів доводив нам, що Він нас любить першим незалежно від того, якою є наша відповідь.
Ми були створені в дар одні одним і реалізуємо цю нашу сутність через любов до наших братів і сестер, яку ми покликані виявляти раніше за інших.
Наслідуючи Бога
Для того, щоб любити, християнин має чинити так, як чинить Бог: не чекати, поки його полюблять, а любити «першим». Оскільки він не може цього зробити щодо Бога, бо Бог завжди любить першим, то християнин так діє щодо свого ближнього.
Святий Іван, сказавши, що Бог нас полюбив, не робить висновок – який виглядав би логічнішим – що якщо Бог нас полюбив, то і ми маємо любити Його навзаєм, але каже: «Улюблені! Якщо так полюбив нас Бог, то і ми повинні любити один одного» (1Ін 4:11).
І лише тому, що любов залучена до Божої агапе, ми можемо виходити за природні межі й любити ворогів та віддавати життя за братів.
Відтак християнська любов належить новій добі, і ця заповідь є докорінно новою і вносить у людську історію і людську етику щось цілковито “нове”. «Саме ця любов, – пише Августин, – нас відновлює, робить нас новими людьми, спадкоємцями Нового Завіту, співцями нової пісні».
Зміст
