Сидячи на суку, двоє пугачів спостерігали за зайцем, який носився осіннім полем, немов за ним гналася зграя хортів.
– Бідний зайчик! – сказав один з пугачів. – Йому навіть бракує сміливості сховатися в норі.
– Чому? – зацікавився другий.
– Тому що боязнь.
– Дивно. Чого ж йому боятися у власному домі?
– Усі зайці такі, – відповів перший пугач. – Вони живуть у вічному страху, а в страху очі великі. Особливо тепер, коли почався листопад, зайці носяться як очманілі побачивши різноколірне листя, що опало. Їх лякає будь-яка зміна в природі.
– Так, значить, зайці боягузи!
– Звичайно. Ось і цей зайчик скаче не оглядаючись по голому полю, поки не попаде в капкан або не потрапить на мушку влучному мисливцеві.
* *
Правду кажуть: хто в страху живе, той і гине від страху.
У любові немає страху, але довершена любов проганяє страх, бо страх має муку. Той, хто боїться, не довершений у любові. (Перше послання св. ап. Іоанна Богослова 4:18)
