Жили на світі звичайний чоловік і дружина. Звали дружину Олена, звався чоловік Іваном.
Повертався чоловік з роботи, у крісло біля телевізора сідав, газету читав. Дружина його, Олена, вечерю готувала. Подавала чоловікові вечерю і бурчала, що по дому він нічого путнього не робить, грошей мало заробляє. Івана дратувало бурчання дружини. Але грубістю він їй не відповідав, лише думав про себе: «Сама – нечепура неохайна, а ще вказує. Коли одружився, зовсім іншою була – красивою, ласкавою».
Одного разу, коли буркотлива дружина зажадала, щоб Іван сміття виніс, він, з небажанням відірвавшись від телевізора, пішов у двір. Повертаючись, зупинився біля дверей дому і подумки звернувся до Бога:
– Боже мій, Боже мій! Сумне життя в мене склалося. Невже мені усе життя своє жити з такою дружиною буркотливою та негарною? Це ж не життя, а муки суцільні.
І раптом почув Іван тихий голос Божий:
– Біді твоїй, сину Мій, допомогти Я зміг би: прекрасну богиню тобі в дружини дати, але якщо сусіди зміни раптові побачать сильно здивуються. Давай вчинимо так: твою дружину Я поступово змінюватиму, вселятиму в неї богині дух і зовнішність покращуватиму. Але тільки ти запам’ятай, якщо хочеш жити з богинею, і життя твоє гідним богині стати має.
– Дякую, Боже. Життя своє будь-який чоловік заради богині може змінити. Скажи мені тільки: коли зміни почнеш з моєю дружиною творити?
– Дещо Я зміню її прямо зараз. І з кожною хвилиною буду її до кращого змінювати.
Увійшов до свого дому Іван, сів у крісло, узяв газету і телевізор знову включив. Та тільки не читається йому, не цікавить кіно. Хочеться поглянути – ну хоч трохи міняється його дружина?
Він встав, відкрив двері в кухню, плечем сперся об одвірок і став уважно роздивлятися свою дружину. До нього спиною вона стояла, посуд мила, що після вечері залишилася.
Олена раптом відчула погляд і обернулася до дверей. Їх погляди зустрілися. Іван роздивлявся дружину і думав: «Ні, змін жодних у моїй дружині не відбувається».
Олена, бачачи незвичайну увагу чоловіка і нічого не розуміючи, раптом волосся свої поправила, рум’янець спалахнув на щоках, коли запитала:
– Що ти, Іване, так дивишся на мене уважно?
Чоловік не придумав, що сказати, зніяковівши сам, раптом вимовив:
– Тобі посуд, можливо, допомогти помити?
– Посуд? Мені допомогти? – тихо перепитала здивована дружина, знімаючи забруднений фартух, – так я його вже помила.
«Ну, потрібно ж, як на очах міняється вона, – подумав Іван, – покращала раптом». І став посуд витирати.
На другий день після роботи з нетерпінням додому поспішав Іван. Ох, не терпілося подивитися йому, як поступово в богиню перетворюють його буркотливу дружину. «А раптом вже богині багато стало в ній? А я як і раніше ніяк не змінився. Про всяк випадок, прикуплю я квітів, щоб перед богинею не оганьбитись».
Відкрилися в домі двері, і розгубився заворожений Іван. Перед ним Олена стояла в сукні вихідній, тій самій, що купив він рік тому. Зачіска акуратна і стрічка у волоссі. Він розгубився і незручно протягнув квіти, не відриваючи погляду від Олени. Вона квіти узяла і охнула, вії опустивши, зашарілася. «Ах, як прекрасні в богинь вії! Як лагідний їх характер! Як незвичайна внутрішня краса і зовнішність!». І охнув у свою чергу Іван, побачивши сервірований стіл, і дві свічки запалені на столі, і два келихи, і їжа ароматами божественними захоплювала.
Коли за стіл він сів, навпроти дружина Олена теж сіла, але раптом схопилася, кажучи:
– Пробач, я телевізор для тебе включити забула, а ось газети свіжі тобі придбала.
– Не потрібно телевізора, газети теж мені не хочеться читати, усе про одне і те ж у них, – Іван відповів щиро, – ти краще розкажи, як день суботній, завтрашній хотіла б провести?
Зовсім сторопівши, Олена перепитала:
– А ти?
– Та два квитки в театр випадково для нас купив. Але вдень, можливо, згодишся ти пройтися магазинами. Раз нам театр доведеться відвідати, так потрібно в магазин зайти спочатку і сукню для театру для тебе гідну купити.
Трохи не бовкнув Іван заповітні слова: «сукню, гідну богині», зніяковів, на неї поглянув і знову охнув. Перед ним сиділа за столом богиня. Обличчя її сяяло щастям, і очі блищали. Посмішка прихована трішки питальна була.
«О Боже, як прекрасні все-таки богині! А якщо кращає з кожним днем вона, чи зумію я гідним бути богині? – думав Іван, і раптом, як блискавка його пронизала думка, – Треба встигнути! Встигнути, поки богиня поруч. Треба просити її і благати дитину від мене народити. Дитина буде від мене і від найпрекраснішої богині».
– Про що замислився, Іване, бо хвилювання бачу на твоєму обличчі? –запитала Олена чоловіка.
А він сидів схвильований, не знаючи як сказати про сокровенне. І чи жарт – просити дитину в богині?! Такий подарунок Бог йому не обіцяв. Не знав, як про своє бажання сказати Іван, і встав, скатертинку тереблячи, і вимовив, червоніючи:
– Не знаю. Чи можна. Але я… сказати хотів. Давно. Так, я хочу дитину від тебе, прекрасна богине.
Вона, Олена, до чоловіка підійшла. З очей, наповнених любов’ю, щаслива сльоза на щоку яскраво-червону скотилася. І на плече Іванове руку поклала, диханням пекучим обпалила.
* *
«Ах, яка ніч була! Ах, який цей ранок! Цей день! О, як прекрасне життя з богинею!» – думав Іван, другого онука на прогулянку одягаючи.
Отже, все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм (Євангеліє від Матфея 7:12).
