Одного разу рабі Аківа вирушив у дорогу, узявши з собою осла, півня і ліхтар. До вечора дійшов він до села і попросив нічлігу, але тамтешні жителі прогнали його геть та ще й відлупили.
Таке грубе ставлення не похитнуло в ньому віри, і сказавши: «Усе, що Бог не робить, – усе до кращого», – він стомлено поплентався ночувати в ліс. Влаштувався зручніше, з’їв шматочок хліба, раптом чує: півень нестямно кричить. Схопився рабі Аківа, але встиг побачити лише хвіст лисиці, що втікала геть з півнем у зубах.
Втрата півня не поколивала віри в рабі Аківі, і знову сказавши: «Усе, що Бог не робить, – усе до кращого», сів він учити Тору при світлі ліхтаря.
Раптом здійнявся вітер і задув вогонь. Знову сказав рабі: «Усе, що Бог не робить, – до кращого», – і тут же помітив, що в темряві втік осел. Засмутився рабі Аківа втраті осла, пошкодував, що уранці доведеться довгий шлях долати пішки, поохав, позітхав, але все таки повторив: «Усе, що Бог не робить, – до кращого».
Наступного ранку, пройшовши всю дорогу пішки і улагодивши свою справу, рабі Аківа повертався додому. Дійшовши до села, в якому з ним так погано обійшлися, він, на свій подив, побачив, що в ньому немає жодної живої душі. Тією ж ніччю, коли він просив нічлігу і отримав відмову, прийшли розбійники і безжально усіх повбивали.
І подумав тоді рабі Аківа: «Несповідимі шляхи Господні. Дозволь мені жителі села залишитися, розбійники напевно убили б мене разом з усіма. А судячи із слідів, прийшли вони з лісу, значить, були вони в ньому одночасно зі мною. Варто було їм почути крик півня або осла або помітити світло ліхтаря – і мене б вже не було в живих. Воістину, людина повинна завжди покладатися на Бога!»
До того знаємо, що тим, які люблять Бога, покликаним з Його волі, усе сприяє для добра (Послання до Римлян св. ап. Павла 8:28)
