Один невіруючий, який був до того ж насмішником і блюзніром, прийшов до Магіда з Дубно і став глумливо стверджувати, що Бога немає. – Якщо ти переконаєш мене в тому, що Бог існує, я визнаю тебе великим учителем, – заявив він мудрецеві.
– Розповім я тобі притчу, – сказав Магід. Одного разу приніс купець додому ковальські міхи, дав їх своєму працівникові і сказав:
– Якщо тобі знадобиться роздути вогонь, розтягуй міхи, як гармошку, і полум’я розгориться.
Наступного дня прийшов працівник до купця і каже:
– Не працюють міхи. Як не старався, не розгорається вогонь.
Купець вирішив розібратися, у чому справа. Заглянув у піч, а там – ні іскорки. Вугілля давно згасло і остигнуло. Тоді він сказав працівникові:
– Як же ти хочеш, щоб розгорівся вогонь, якщо його зовсім немає. Навіть іскри не залишилося, а без неї полум’я не роздути. Роздобув би ти вуглинку, що горіла, у сусіда або сірником чиркнув би, тоді – справа інша.
– Так і з невіруючим, який і думки не допускає, що Бог існує, – зробив висновок Магід з Дубно. – Була б у тобі хоч іскра віри, я допоміг би тобі її роздмухати, як роздувають міхом вогонь. Але ти погасив у своїй душі цю іскру. Тому не стану я витрачати на тебе слів даремно.
Сказав безумний у серці своїм: “Бога нема”… (Псалом 13:1)
