Ми не можемо вимагати «прав» на Бога. Іноді нам здається, що, оскільки ми доклали зусилля, потрудилися для Нього, Бог нам щось винен, і ми маємо якесь право на його благословення і благодаті. Євангельська притча про непотрібних слуг нагадує нам, що це не так (див. Лк. 17:7-10). Коли ми вчинили щось добре, виконали своє завдання, то повинні подякувати за це Богові, але остерігатися думки, що це дає нам якусь перевагу. Наші добрі вчинки не надають нам жодного «права» ані на Бога, ані на інших, всупереч тому, про що ми звикли більш чи менш свідомо думати. Задля нашого спасення ми завжди повинні усвідомлювати абсолютну безкорисливість Божих дарів, адже в протилежному випадку наші відносини з Ним, а також з іншими людьми, можуть стати спотвореними і вийти за логічні рамки любови та перейти в рамки людських розрахунків. Коли Бог виконує наші благання, то робить це не через наші заслуги чи достоїнства, а силою Свого милосердя і Своєї безкорисливої любови. Виконання наших молитовних благань є не належністю, а даром.
Зростання в молитві
